Історія смт. Бабинці

В грамоті, складеній 10 березня 1705 р., свідчиться, що Бабинці разом з іншими сусідніми селами передаються в оренду строком на три роки Самуїлу Шумлянському його родичом Йосифом Шумлянським, уніатським єпископом (Архів, ч. 1, т.4).

В 1764 р. в селі збудовано дерев’яну церкву (сьомого класу), до приходу якої було приписано Бабинську Гуту, Рудню Шибенську, Голинь. Церква мала 38 десятин землі (Похилевич. Перечень Георг. Назв. Киев. губ.).

14 жовтня 1780 р. Бабинці віддаються у володіння митрополиту Радомишльського церковного округу Язону Смогоржевському. Коли в 1794 р. землі Полісся переходять до Росії, Катерина ІІ щедро роздає маєтки своїм прибічникам. Бабинчани стали власністю нового господаря – графа Карла фон Бакена. Після цього феодала бабинецький маєток переходить у спадщину його родичу – камергеру Івану Остенсакену (Архів, ч. 1, т. 4).

В 1840 р. Остенсакен продає Бабинці поміщику Феліксу Семеновичу Ільяшевичу. В селі жило тоді 303 чол., землі було 2835 десятин. Земельні надалі, які давалися селянам, були малородючими. Щоб прожити, місцеві селяни займалися збиранням грибів, ягід, убогим землеробством та випалювали поташ на продаж (Похилевич).

Після скасування кріпацтва становище селян не стало кращим. Дочка поміщика Ільяшевича вийшла заміж за Родзянка Валентина Миколайовича, який промотав свій маєток і з’явився в Бабинцях, щоб заволодіти маєтком дружини. В 1900 р. поміщик мав 1649 десятин землі, 43,5 десятин належало церкві, 800 десятин поміщик продав і вони потрапили до рук інших станів. Лише 342,5 десятини було в руках тих, хто на цій землі працював, поливаючи її своїм потом і кров’ю (перечень геор. назв. Киев. губ., 1909). Родзянко пиячив і гуляв. Про постійні оргії в поміщицькому маєтку знало все село, немало сліз було пролито скривдженими паном селянами. Витрати на панські примхи були немалі, довелося панові продати ще частину землі.

Отож у Бабинцях з’явився новий пан – Запольський. Жили селяни злиденно. Убоге землеробство не рятувало від голоду. Бабинчанам сусідні жителі і прізвисько дали відповідне: “жебраки”, “старці”.Від голодної смерті трохи рятував склозавод, який виник у 60-х роках ХІХ ст. Селяни возили скляний посуд до Києва, посилали своїх дітей на допоміжні роботи на завод, йшли в найми до пана Запольського, в маєтки сусідніх поміщиків. Заможніші брали в оренду землю у поміщика Родзянко. Безземелля і малоземелля – основний бич бабинчан до 1917 р.

З радістю довідалися жителі Бабинець про жовтневу революцію 1917 р. Буремні роки громадянської війни зачепили і маленькі Бабинці. Тут побували і німецькі окупанти, і гетьманці, і каральні загони денікінців і білополяків. Грабіжники розорили жителів села догола.

На світанку 22 червня 1941 р. жителі Бабинець прокинулися від незрозумілих вибухів. Київ та його околиці були атаковані фашистськими бомбардувальниками. Бабинчани стали на захист Вітчизни. Сотні чоловіків поповнили ряди Червоної Армії, 98 жінок і дівчат виїхало на будівництво оборонних споруд, група молоді пішла в партизани.

Після закінчення Великої Вітчизняної війни селище почало заліковувати   рани. Жителі села самовіддано трудилися на відбудові цехів склозаводу, методом народної будові спорудили будинок для школи на чотири класні кімнати . В 1951 р. почалася реконструкція склозаводу.

Селище Бабинці розміщене на 50 км на захід від Києва, за 7 км від залізничної станції Клавдієве. Нічим особливим не відзначилося в історії, але має своє минуле.

В історичних джерелах про пояснення назви точної версії немає. Але серед жителів селища передається така легенда. На березі р. Гниловод, яка впадала у Здвиж, було поселення з невідомою назвою. Люди обробляли поля, збирали гриби, ягоди. Та ось на руські землі прийшли татаро-монголи (1240 р.). Нависла загроза і над поселенням на березі річки. Всі жителі вийшли назустріч ворогові. Багато загинуло, а хто вцілів – сховалися в лісі. Коли вороги пішли, жінки повернулися і почали відновлювати село. Нове поселення і стали називати Бабиним, а пізніше – Бабинцями.

Та в одному документі (1544 р.) мова йде про володіння польських панів біля Києва. Там є такі прізвища власників: Бабинські, Козинські. Чому були такі прізвища? Можливо від назви села, а можливо село називалось від імені власників.

Найдавніші люди жили на високому березі річки (там, де зараз вул. Калініна). Поселення виникло 5-4 тис. років до н.е. Жителі займались мисливством і ловлею риби, користувалися кам’яними знаряддями праці. У садибі Холоденка Івана Саковича знайдено кам’яну сокиру-молоток. Землю жителі села почали обробляти близько 2 тис. років до н.е. На захід від селища знайшли горщик з просом, розкопані невеликі вогнища. Люди почали переходити до осілого способу життя.

Про життя наших предків у ІХ-ХІІІ ст. не лишилося ніяких документів. Невідомо, як вони жили, чим займалися. Недалеко від села (за 100 км на південь) проходив торговий шлях, який зв’язував древній Київ і м. Коростень – центр племені древлян, до якого відновилися і наші предки. Коли татаро-монголи напали в 1240 р. на м. Київ і захопили його, вони пішли далі, на захід. Один із загонів загарбників напав на наше село (так розповідається в давній легенді). Мужньо і хоробро оборонялися люди села, але не змогли протистояти ворогам.

В 1254-1255 рр. жителі всіх сіл поріччя Тетерева приєдналися до військ князя Данила Галицького і боролися з татаро-монголами за свободу.

В ХІІІ ст. за 4 км на північний захід від Бабинець з’явилося невеличке поселення Рудня Шибенська, жителі якого вміло плавити залізо. Тут розташувалися рудні. Це були невеличкі підприємства.

В 1363 р. на м. Київ напав син литовського князя Ольгерда – Володимир. Жителі Київщини добровільно стали на бік литовських князів, і вся територія її без особливих зусиль Литви була приєднана до литовських володінь. Бабинчани теж потрапили в залежність, стали литовськими підданими.

В 1554 р. селом володіли шляхтичі, яких назвали Бабинецькими. Основне заняття бабинецьких селян в цей час – землеробство.

В 1569 р. Київщина ввійшла до складу Польської держави (Речі Посполитої).

В 60-х роках ХVII ст. Бородянка належала гетьману Івану Виговському, а Бабинці, мабуть, теж йому або комусь іншому з козацької старшини. Після підписання мирного договору між Росією і Польщею в 1667 р. село стає кріпацьким, належить польським феодалам. А в 1794 р. територія Придніпров’я (Правобережжя приєднується до Росії (поділи Польщі); Полісся стає власністю нового господаря – Карла фон Сакена, який був вихідцем з Ліфляндії чи Курляндії.

У 60-х роках ХІХ ст. з’явився новий господар – Родзянко Валентин Миколайович. Частину землі у Родзянка купив фон Шен, який подарував її своєму внукові – Запольському.

На 1941 р. ще не всі населені пунктиБородянщини були радіофіковані і тому про напад фашистської Німеччини почули вже десь опівдні 22-го червня. Чулись вибухи, тому що вранці на Київ вже були скинуті ворожі бомби. 98 жінок і дівчат поїхали на будівництво оборонних споруд.

В серпні 1941 р. за 3 км від села йшов уже бій. Німці увійшли в село. В будинку, де раніше жили працівники заводоуправління, розмістився староста. Почалися грабежі: тягнули свиней, корів, птицю.

З села вивезли 300 голів худоби. В кого вона залишилася, треба було платити податок – 700 л молока на рік.

Начальника поліції Платова запам’ятали, як він цілими днями ходив по селу ходив з гумовою палицею в руках. 34 жителів Бабинець відправили на роботу до Німеччини.

На весні 1942 р. група молоді вирішила піти в партизани (В. Камінська, В. Главацький, В. Журбенко). Вони встановили зв’язок з партизанами. Більше 30 чоловік з Бабинець стали учасниками Першого Бородянського партизанського загону.

Партизани загону на дорозі Київ-Іванків підривали машини, вбивали поліцаїв, вбили начальника поліції у Бабинцях, роздавали зерно, розбили молоко пункт.

7 листопада 1943 р. фашисти почали тікати з Бабинець, спалили приміщення школи, в якій вони влаштували продовольчий склад. Вранці в селі з’явилися наші розвідники, а ввечері – війська. Більше 300 жителів села боролися з фашистами в лавах діючої армії.